Лекція № 7 для студентів ІУ курсу групи 4 А с/с, 08.11.2021 р. Спеціальність «Медсестринство в дерматології та венерології». Тема лекції: « Сифіліс».

 

Лекція  № 7 для студентів ІУ курсу групи 4 А с/с,

                                              08.11.2021 р.

 

Спеціальність «Медсестринство в дерматології та венерології».

 

Тема лекції: « Сифіліс».

 

                                                                                        Викладач Радченко І.І.

 

План заняття

1. Актуальність теми. Сифіліс – це заразна інфекційна хвороба,  особливо небезпечна в первинний та вторинний періоди, і тому клінічні прояви цих періодів хвороби повинні знати медичні працівники, щоб сприяти ранній діагностиці, своєчасному кваліфікаційному лікуванні пацієнтів та проведенню відгодувань протиепідемічних заходів. При сифілісі вражаються шкіра, слизові оболонки, всі внутрішні органи і тканини, при пізніх формах  деструктивні  зміни можуть призвести до інвалідності пацієнтів. Щороку у світі реєструється близько 50 млн. нових випадків сифілісу.

2. Визначення.

3. Етіологія.

4. Епідеміологія.

5. Класифікація сифілісу.

   А- інкубаційний період сифілісу

   Б - первинний період сифілісу.

   В - вторинний період сифілісу, який  поділяють на :

          - вторинний свіжий;

          - вторинний рецидивний;

          - вторинний прихований.

   Г – третинний період сифілісу, який поділяють на  активний або гумозний, рецидивний і прихований сифіліс.

   Д – вроджений сифіліс. Дуже важливим є мед сестринське спостереження і догляд при природженому сифілісі залежно від  клінічного природженого сифілісу пізньому.

6. Медсестринський процес при ранньому та пізньому сифілісі.

    Значення  даних анамнезу   медсестринського об’єктивного обстеження, визначення  наявних проблем пацієнта. Установлення  мед сестринського діагнозу, планування та реалізація медсестринських втручань. Заходи зі  специфічної лабораторної діагностики ( взяття  патологічного матеріалу для  мікроскопічного  дослідження,  крові  для серологічного   дослідження).  мед сестринське спостереження за станом пацієнта,  дотримання особистої гігієни та  допомога в разі ускладненого твердого  шанкру.

7. Диагностика сифілісу.

8. Лікування сифілісу.

9. Профілактика шкірних і венеричних хвороб.

10. Організація боротьби з венерологічними хворобами.

                      

Загальна характеристика перебігу сифілісу.

Сифіліс має циклічний хвилеподібний перебіг, який характеризується певною послідовністю зовнішніх проявів, зміною переодів активного й прихованого перебігу, в також поступовим ускладненням клінічного й патологічного процесу,  що є свідченням тривалої й напруженої боротьби між макроорганізмом і збудником хвороби, віддзеркаленням змін реактивності організму у відповідь на проникнення й розвиток інфекції.

В перебігу сифілісу виділяють окремі періоди:

1) інкубаційний,

2) первинний,

3) вторинний,

4) третинний.

Класифікація сифілісу:

1.    Інкубаційний період сифілісу - від моменту зараження до розвитку твердого шанкеру.

2.    Первинний період сифілісу починається з моменту виникнення твердого шанкеру і регіонарного склераденіту до розвитку вторинних сифілідів. При первинному сифілісі виділяють також первинний серонегативний, первинний серопозитивний і первинний прихований сифіліс.

3.    Вторинний період сифілісу, який поділяють на вторинний свіжий, вторинний рецидивний і вторинний прихований.

4.    Третинний період сифілісу, який поділяють

на активний, або гумозний, рецидивний і прихований сифіліс.

Інкубаційний період - це проміжок часу від моменту зараження до появи перших ознак сифілісу. Тривалість його складає у середньому 3-4 тиж. Цей період може бути скороченим до 8 - 15 днів або, навпаки, подовженим до 2 - З міс. Подовження інкубаційного періоду найчастіше пов'язують із застосуванням антибіотиків трепонемоцидної дії, які використовують з приводу різних супутніх захворювань (ангіна, грип, фурункул тощо).

Первинний період сифілісу розпочинається із появи первинної сифіломи (твердого шанкеру), і продовжується 6-7 тиж. Через 7-8 днів після утворення твердого шанкеру починають збільшуватися регіонарні лімфатичні вузли (регіонарний склераденіт або специфічний бубон), в яких відбувається інтенсивне розмноження блідих трепонем. Ураховуючи реакцію Вассермана, первинний період сифілісу поділяють на первинний серонегативний (перші З тиж) та первинний серопозитивний (наступні 3-4 тиж).

Вторинний період сифілісу формується в середньому через З місяці після зараження і триває протягом декількох років. Вторинний сифіліс характеризується ураженням внутрішніх органів, тканин і окремих систем організму. Головними зовнішніми проявами цього періоду хвороби є шкірні та слизові висипання. Хвилеподібний перебіг вторинного сифілісу обумовлює періодичне виникнення загострень. При цьому стадія вираженої симптоматики змінюється прихованим періодом, коли основні прояви інфекції зникають.

Третинний період сифілісу. У рідкісних випадках у пацієнтів діагностують термінальну форму захворювання, що характеризується незворотним ураженням внутрішніх органів і центральної нервової системи. Третинний період сифілісу формується через багато років після зараження в разі, якщо пацієнт не отримав необхідного лікування. На цьому етапі розвитку хвороби імунна система вже не здатна чинити опір інфекції. Особливо характерними ознаками термінального сифілісу є зовнішні каліцтва, обумовлені розпадом вузликів шкіри і слизових оболонок.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ДЕРМОТОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ

Лікування хворих зі шкірними хворобами є задачею досить складної, вимагає крім спеціальних знань сутності тих чи інших дерматозів і причин їхній що породжують, а також ґрунтовні знайомства з дією застосовуваних засобів.

Дерматози в переважній більшості являють собою не місцеві патологічні процеси в шкірі. Вони - результат змін нервової системи, внутрішніх і ендокринних органів, обміну речовин, гомеостазу й ін. Тому лікування поразок шкіри повинне бути комбінованим (загальним і місцевим), комплексним із застосуванням психотерапії, медикаментозних препаратів, фізіотерапевтичних методів і курортного лікування. При лікуванні шкірних хвороб використовуються практично всі сучасні методи лікування, але ж нерідко першорядного значення набувають догляд за хворими, особливо з гнойничковьіми проявами, а також режим і дієта (алергічні захворювання). Тому при призначенні лікування треба користуватись таким зразком:

1) режим; 2) дієта; 3) загальна терапія; 4) зовнішня (місцева) терапія; 5) додаткові (психотерапевтичні,фізіотерапевтичні, хірургічні) методи;

6) профілактика та курортолікування.

Режим - визначають в залежності від загального стану хворого, віку, розповсюдженості захворювання, стану шкіри та характеру хвороби. В поняття режиму входить також можливість перебування хворого на свіжому повітрі, сонячному опроміненні - при фотодерматозах, можливість контакту з водою, миючими та гігієнічними засобами - при гноячкових та грибкових захворюваннях, вибір одягу, білизни - при алергодерматозах та ін.

Дієта - має важливе значення при багатьох дерматозах, особливо при алергодематозах та дерматозах, при яких хворі відчувають свербіж. У кожному випадку лікар вирішує питання з дієтою індивідуально, враховуючі особливості перебігу дерматозу. Однак є поняття про специфічну ( при з'ясуванні підвищенної чутливісті до конкретних харчових продутів, їх повністю виключають з раціону хворого) та неспецифічну (призначається практично у всіх випадках сверблячи та запальних хвороб: обмеження або виключення гострої, копченої, солоної, смажної, екстрактивної їжи, кофе, цитрусових, шоколаду, яєць та ін.) обмежувальні дієти. При наявності у хворого порушення обміну речовин, хвороб ШКТ або гепатобіліарної системи треба обов'язково корегувати цю патологію з залученням спеціалістів -гастроентерологів, ендокринологів, дієтологів та ін.

Загальна терапія. У більшості випадків шкірному хворому, окрім місцевої потрібна і загальна (системна) медикаментозна терапія, яка повинна бути індивідуальною та відповідати етіологічним, патогенетичним або симптоматичним аспектам хвороби.

Профілактика шкірних і венеричних хвороб. Організація боротьби звенеричними хворобами.

У першу чергу, необхідно дотримання всіх правил гігієни житла, тіла й одягу. Також потрібно правильне харчування з достатньою кількістю вітамінів, правильний режим. Як тільки ви виявили у одного з дітей шкірне захворювання, постарайтеся виключити спільне користування близнюків одягом, іграшками, посудом і т.д. Більшість гнійничкових, грибкових і вірусних захворювань заразні і легко передаються від хворих дітей або тварин. Часто шкірні захворювання викликаються алергенами - харчовими, ароматами, медикаментами. їх необхідно вчасно виявити. Шкіра дітей легко забруднюється, особливо під час гри на вулиці, дачній ділянці. Мікроби з пилу і бруду легко проникають в дитячу шкіру. Чим рідше вона пошкоджується і забруднюється, тим рідше виникає такий різновид шкірних захворювань, як гнійничкові. При грибкових захворюваннях (це трихофітія, або стригучий лишай, а також опік) хворої дитини потрібно негайно ізолювати від контакту з іншими дітьми і показати лікареві. Видужалий дитини пускають у дитячий колектив тільки після того, як він пройде триразовий аналіз на грибок. Ізолюють від оточуючих і хворого на коросту. Для попередження корости потрібно стежити за здоров'ям домашніх собак і кішок, які можуть переносити захворювання. Обов'язково потрібно дотримуватися гігієни ліжку, одягу, іграшок - у всіх них може «оселитися» коростяний кліщ. Профілактика дитячих хвороб зміцнить здоров'я Вашого малюка та подарує радість життя та спілкування. Будьте здорові! Боротьба з інфекційними захворюваннями є одним із головних завдань не тільки медичної громадськості, а й держави в цілому. Особливого значення набула боротьба з інфекційними хворобами в педіатричній практиці, оскільки питома вага цих захворювань серед іншої патології дітей надто велика.

Спеціальні профілактичні заходи інфекційних хвороб у дітей мають бути спрямовані на всі ланцюги епідемічного процесу: сприйнятливість організму, джерело інфекції та механізм її передачі.

 

Література

1. Л.С. Новосад  «Шкірні та венеричні хвороби». Підручник. Київ. «Медицина» 2007 рік.

2. В.І. Степаненко «Практикум з дерматології і венерології» Підручник. Київ ВСВ «Медицина» 2015 рік.

3. М.Б. Шегедин та ін.. «Медсестринство в дерматології та венерології» Навчальний посібник для студнтів вищих медичних закладів 1-ІІ рівнів акредитації. Київ. «Медицина» 2008 рік.