14.01.2021 3 А с/с Радченко І.І. Медсестринство в гінекології. Лекція. Організація гінекологічної допомоги в Україні.

 14.01.2021 3 А с/с Радченко І.І. Медсестринство в гінекології. Лекція. Організація гінекологічної допомоги в Україні.

Тема: Організація гінекологічної допомоги в Україні.

План лекції

 

1.     Поняття гінекології як науки.

2.     Видатні вчені.

3.     Організація гінекологічної допомоги на селі, ФАПи – організація роботи, обов’язки медпрацівників.

4.     Жіноча консультація – задачі, оснащення, обов’язки медпрацівників.

5.     Гінекологічне відділення – структура, оснащення, задачі медпрацівників.

6.     Санітарно-освітня робота та її значення.

7.     Етика та деонтологія в гінекології.

8.     Основи законодавства України про охорону здоров’я жінки.

 

 ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ГІНЕКОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

 

Стратегія розвитку акушерсько-гінекологічної допомоги ґрунтується на принципі єдності здоров'я матері і дитини. Реформування цієї галузі охорони здоров'я полягає в переорієнтації на первинну медико-санітарну допомогу вагітним, жінкам, дівчатам, що є пріоритетом.

Основними принципами акушерсько-гінекологічної допомоги в Ук­раїні є систематичний, поетапний, кваліфікований, доступний у селах і містах лікарський, фельдшерський та профілактичний нагляд за жінками; своєчасна діагностика і лікування акушерської та гінекологічної патології; широка інформаційно-просвітницька робота з питань репродуктивного здоров'я, планування сім'ї, підготовки вагітних до пологів.

Існує два види акушерсько-гінекологічної допомоги — амбулаторно- поліклінічна і стаціонарна.

Амбулаторну акушерсько-гінекологічну допомогу здійснюють у жі­ночих консультаціях, гінекологічних кабінетах центральних районних лі­карень, сільських лікарських амбулаторіях, амбулаторіях загальної прак­тики/сімейної медицини, фельдшерсько-акушерських пунктах, центрах планування сім'ї, оглядових кабінетах поліклінік.

Стаціонарну акушерсько-гінекологічну допомогу надають в аку­шерсько-гінекологічних відділеннях районних, центральних районних, міських, обласних лікарень, у міських пологових будинках, перинаталь- них центрах.

 

ОРГАНІЗАЦІЯ АМБУЛАТОРНОЇ ГІНЕКОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

 

Організація амбулаторної гінекологічної допомоги передбачає вжи­вання заходів щодо профілактики гінекологічних захворювань, раннього їх виявлення та надання лікувальної і реабілітаційної допомоги.

Основним закладом амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомо­ги є жіноча консультація. Її робота організована за територіальним прин­ципом. Одна акушерська дільниця містить близько двох терапевтичних. Такий принцип роботи дає можливість підтримувати постійний зв'язок з дільничним терапевтом та іншими спеціалістами. На дільниці працюють акушер-гінеколог і акушерка.

Завдання жіночої консультації:

·        надання кваліфікованої акушерсько-гінекологічної допомоги жінкам, що проживають у зоні її обслуговування;

·        регулярне проведення профілактичних онкооглядів;

·        активне виявлення гінекологічних хворих;

·        узяття виявлених хворих на диспансерний облік, систематичне спос­тереження, обстеження та лікування їх;

·        проведення санітарно-освітньої роботи;

·        забезпечення постійного зв'язку із гінекологічним стаціонаром.

Увесь обсяг лікувально-профілактичної допомоги лікарі жіночої кон­сультації виконують разом з акушерками. Акушерка готує інструменти та медичну документацію, допомагає лікареві під час огляду жінки, запов­нює направлення на аналізи та консультації до лікарів інших спеціальнос­тей, виконує призначення лікаря, проводить санітарно-освітню роботу.

Гінекологічні захворювання виявляють шляхом:

·        профілактичних оглядів жінок (у жіночій консультації, оглядових кабінетах поліклінік, лікарських амбулаторіях, фельдшерсько-аку- шерських пунктах, стаціонарах);

·        огляду жінки, що звернулася до жіночої консультації (або гінекологіч­них кабінетів багатопрофільної поліклініки).

Профілактичні огляди в оглядових кабінетах проводять усім жінкам (за їх поінформованою згодою), які звернулися вперше (у поточному році) у поліклініку. Діагноз, що встановила в оглядовому кабінеті акушерка, орієн­товний. Остаточний діагноз захворювання встановлює акушер-гінеколог на підставі даних гінекологічного огляду та подальшого обстеження.

Під час профілактичних оглядів пальпують грудні (молочні) залози, регіонарні лімфатичні вузли, оглядають шийку матки у дзеркалах, беруть мазки для онкоцитологічного і бактеріоскопічного дослідження, роблять пробу Шіллєра, виконують бімануальне піхвове та ректальне обстеження. Консультують з питань планування сім'ї та профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом, ВІЛ-інфекції/СНІДу.

Згідно з результатами проведених профілактичних гінекологічних ог­лядів, за певними критеріями визначають такі групи здоров'я:

·        «здорова» — в анамнезі відсутні скарги, порушення менструальної функції з моменту її становлення і гінекологічні захворювання;

·        «практично здорова» — в анамнезі зазначені відомості про гінеколо­гічні захворювання, оперативні втручання, а також медичні аборти, порушення ритму і характеру менструації; скарг на момент обстежен­ня немає. Під час об'єктивного обстеження виявляють анатомічні змі­ни, які не призводять до порушення функції репродуктивної системи і не знижують працездатність жінки;

—   «хвора» — якщо при об'єктивному обстеженні виявлене гінекологіч­не захворювання.

Результати профілактичного гінекологічного огляду заносять до ам­булаторної картки. Огляд «здорових» жінок полягає у збереженні їхнього здоров'я шляхом інформування щодо здорового способу життя та періо­дичного профілактичного обстеження. Ця група жінок проходить огляд 1 раз на рік. Огляд «практично здорових» жінок — у вживанні профілак­тичних заходів, що обмежують вплив факторів ризику розвитку гінеко­логічного захворювання і зміцнюють захисні сили організму. Така група жінок проходить огляд двічі на рік, але може проходити профілактичний огляд 1 раз на рік, згідно з Наказом МОЗ України «Про удосконалення амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні» № 503 від 28.12.2002 р. Завданнями динамічного контролю за «хворими» жінками є вивчення та вибір можливостей усунення причин захворювання органів репродуктивної системи, раннє виявлення патології, ефективне її лікуван­ня та реабілітація, згідно з «Нормативами надання медичної допомоги жі­ночому населенню за спеціальністю «Акушерство і гінекологія» в умовах амбулаторно-поліклінічних лікувальних закладів».

На кожну жінку, що вперше звернулася до жіночої консультації зі скар­гами або за направленням інших спеціалістів, а також для профілактич­ного огляду, заводять «Медичну карту амбулаторного хворого» (ф. 025/о) із детальним анамнезом, описанням скарг, результатів аналізів і даних гі­некологічного обстеження. Після зібрання цієї інформації проводять за­гальне та спеціальне обстеження. Після першого огляду в амбулаторній карті хворої ставлять дату огляду, остаточний (уточнений) діагноз запису­ють у день його встановлення.

На кожну жінку, яка підлягає диспансерному нагляду, заводять «Кон­трольну карту диспансерного нагляду» (ф. ОЗО/о), що має містити інфор­мацію про діагноз захворювання, з приводу якого взято на облік, частоту оглядів, методи обстеження та лікування.

В амбулаторних умовах найчастіше проводять консервативне ліку­вання; це може робити як лікар, акушерка або медична сестра, так і сама пацієнтка вдома. У жіночій консультації можуть виконувати невеликі хірургічні втручання — біопсію шийки матки, аспірацію вмісту порожни­ни матки для цитологічного дослідження, поліпектомію, діатермокоагуля­цію, уведення внутрішньоматкових засобів та ін. Ці втручання проводить лікар, допомагає йому акушерка або медична сестра.

Перелік основної облікової документації, що використовують у лікувально-профілактич­них закладах при наданні акушерсько-гінекологічної допомоги на догоспітальному етапі

Спеціалізована амбулаторно-поліклінічна акушерсько-гінеколо­гічна допомога. Для більш кваліфікованого консультування, діагностики та лікування спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну допомогу надають в умовах:

·        жіночої консультації, яка охоплює 8 і більше акушерських дільниць;

·        діагностичного центру планування сім'ї та репродукції людини;

·        консультативної поліклініки.

Спеціалізована лікувально-профілактична допомога — це вид медич­ної допомоги, що надає фахівець відповідного профілю, здатний забезпе­чити більш кваліфіковане консультування, діагностику та лікування, ніж лікар загальної практики, з обов'язковим застосуванням сучасної ліку­вально-діагностичної апаратури, інструментарію та обладнання.

Амбулаторну акушерсько-гінекологічну допомогу в сільській місце­вості надають жіночі консультації або акушерсько-гінекологічні кабінети поліклінік районних, центральних районних лікарень, сільські лікарські амбулаторії та фельдшерсько-акушерські пункти. Консультативну допо­могу — міські жіночі консультації, акушерсько-гінекологічні кабінети об­ласних, республіканських поліклінік, консультативні поліклініки.

Головним напрямом розвитку акушерсько-гінекологічної допомоги в сільській місцевості є створення єдиної системи медичної допомоги насе­ленню шляхом удосконалення форм, методів профілактичної роботи, ди­намічного спостереження і медико-соціальної допомоги.

Розвиток і зміцнення матеріально-технічної бази районних і обласних лікарень дав змогу перейти до реалізації поетапної системи надання гіне­кологічної допомоги. В основі цієї системи — диференційований відбір хворих для надання амбулаторної і стаціонарної допомоги залежно від можливостей етапів, передбачених Наказом МОЗ України «Про удоско­налення амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні» №503 від 28.12.2002 р.

 

Етапи амбулаторної гінекологічної допомоги

 

І етап реалізують у фельдшерсько-акушерських пунктах, лікарських амбулаторіях та дільничних лікарнях (без акушера-гінеколога). Амбулатор­на робота акушерки на І етапі полягає у запобіганні виникненню гінеколо­гічних захворювань. «Практично здорові» молоді жінки із неускладненим загальним і акушерсько-гінекологічним анамнезом можуть перебувати під динамічним спостереженням акушерок, відвідуючи акушера-гінеколога жіночої консультації районної лікарні, центральної районної лікарні або виїзної лікарської бригади.

ІІ етап здійснює медичний персонал сільської амбулаторії, районної лікарні і центральної районної лікарні.

ІІІ етап —- спеціалісти обласних лікарень. У лікувально-профілактич­них закладах виконують увесь обсяг медичного обстеження, що неможли­во на попередніх етапах надання медичної допомоги гінекологічним хво­рим. За потреби хворі отримують консультації інших спеціалістів. Після проведеного обстеження складають індивідуальний план спостереження пацієнтки з гінекологічним захворюванням для медичного персоналу пер­ших двох етапів.

Сільському населенню комплексну лікарську акушерсько-гінеколо­гічну допомогу також надають виїзні бригади, до складу яких входять аку- шер-гінеколог, педіатр, терапевт, стоматолог, лікар-лаборант. Фельдшер і акушерка повинні мати список жінок своєї дільниці, які підлягають про­філактичним періодичним оглядам. Згідно з графіком, акушерка дільниці інформує населення щодо приїзду виїзної бригади. Виявлених хворих з гінекологічною патологією за показаннями беруть на облік із подальшим упровадженням заходів оздоровлення. При повторному виїзді акушер- гінеколог перевіряє виконання акушеркою фельдшерсько-акушерського пункту призначень та рекомендацій.

Медико-генетична консультація. Спадкова патологія нині посідає значне місце в структурі загальної захворюваності і смертності, особливо дитячої. Близько 5 % немовлят народжуються з тими чи іншими спадкови­ми дефектами, серед мертвонароджених у 6 % виявлено хромосомні ано­малії. Близько ЗО % мимовільних абортів зумовлено генними і хромосомни­ми дефектами. За даними вітчизняних і закордонних авторів, загалом 10 % населення мають спадкові захворювання і вроджені аномалії розвитку.

Медико-генетична консультація — це медичний заклад, що забезпе­чує населення медико-генетичним консультуванням. Мета— зниження частоти спадкових захворювань за рахунок обмеження народження дітей зі спадковою патологією.

Формування медико-генетичної служби передбачає багаторівневий характер. Перший рівень включає загальнолікувальну мережу, другий — обласні лікарні і медико-генетичні консультації, третій — зональні (між­обласні) медико-генетичні центри, і четвертий — республіканські центри спадкової патології.

Розв'язання питань щодо надання медико-генетичної допомоги насе­ленню — сфера діяльності насамперед лікарів-генетиків.

Розрізняють проспективне і ретроспективне медико-генетичне кон­сультування.

Проспективне консультування— найбільш ефективний вид про­філактики спадкових захворювань, коли ризик народження хворої дитини встановлюють ще до вагітності чи на ранніх її термінах.

Ретроспективне консультування — надання консультації щодо здоров'я майбутніх дітей після народження хворої дитини.

Під час медико-генетичного консультування лікар зобов'язаний не лише визначити ступінь ризику виникнення захворювання в того чи ін­шого члена родини, а й допомогти консультованому правильно оцінити ступінь реальної загрози.

Денні стаціонари амбулаторно-поліклінічних закладів. Аби най- раціональніше використовувати гінекологічні ліжка, в амбулаторних умо­вах створюють денні стаціонари — спеціально обладнані кабінети для тимчасового перебування хворих (із дотриманням ліжкового режиму) піс­ля проведення маніпуляцій або деяких операцій (біопсії, електрокоагуля­ції, уведення внутрішньоматкових протизаплідних засобів, поліпектомії, зондування матки, переривання вагітності на ранніх термінах методом ва- куум-аспірації та ін.).

До денного стаціонару направляють хворих із такою гінекологічною патологією:

·        хронічні запальні захворювання статевих органів — для проведення комплексного обстеження, терапії та вжиття реабілітаційних заходів;

·        фонові захворювання шийки матки (дисплазія, ектропіон, поліпи ка­налу шийки матки/цервікального каналу) — для комплексного одно­часного обстеження та лікування;

·        безплідність — для комплексного обстеження (гістеросальпінгогра- фія, ультразвукове дослідження, кольпоцитологія, гормональне обсте­ження, краніографія тощо) та лікування;

·        ендометріоз — для попереднього обстеження, симптоматичної тера­пії та вжиття реабілітаційних заходів;

·        після гінекологічних операцій із розтином черевної стінки— для вжиття комплексу реабілітаційних заходів;

·        після ускладненого медичного аборту — для здійснення комплексно­го відновлювального лікування.

Планування сім'ї. За визначенням ВООЗ, поняття «планування сім'ї» охоплює ті види діяльності, які мають на меті допомогти окремим особам або подружнім парам досягти потрібних результатів: запобігти небажаній вагітності, народити бажаних дітей, врегулювати кількість дітей у родині.

Центр планування сім'ї та репродукції людини (обласний, міський) може бути як самостійний, так і в структурі акушерсько-гінекологічних лікувально-профілактичних закладів.

Основні завдання Центру планування сім'ї та репродукції людини:

·        надавати амбулаторну консультативну і лікувально-діагностичну допомогу з питань охорони репродуктивного здоров'я: планування сім'ї; профілактики вродженої чи спадкової патології; профілакти­ки захворювань, що передаються статевим шляхом; надання андро- логічної допомоги населенню; лікування та профілактики безплід­ності;

·        проводити організаційно-методичну роботу служби планування сім'ї та інших лікувально-профілактичних акушерсько-гінекологічних лі­кувальних закладів;

·        організовувати санітарно-просвітницьку, навчальну роботу серед ме­дичних фахівців, соціальних працівників, психологів і педагогів щодо основ планування сім'ї, дитячої гінекології, сексології, андрології;

·        організовувати статеве виховання школярів, молоді і дорослого насе­лення шляхом пропаганди здорового способу життя, формування від­повідального батьківства і взаєморозуміння у родині;

·        аналізувати та узагальнювати статистичну інформацію з питань пла­нування сім'ї, репродуктивного здоров'я населення, дітонародження,

·        медико-генетичного консультування, готувати рекомендації щодо їх поліпшення, розробляти відповідні заходи і комплексні програми;

·        співпрацювати з іншими службами охорони здоров'я області (зокрема, акушерсько-гінекологічною, педіатричною, підлітковою, терапевтич­ною, ендокринологічною та ін.) щодо медичних проблем планування сім'ї, медико-генетичного консультування, сексології, андрології. Ко­ординувати роботу цих служб із зазначених проблем;

·        співпрацювати з органами місцевої влади, соціального захисту насе­лення, службою сім'ї та молоді, органами освіти, державними органа­ми реєстрації актів громадського стану, правоохоронними та іншими органами, засобами масової інформації, організаціями, релігійними конфесіями з питань медико-соціального захисту інтересів і прав сім'ї та її членів, репродуктивного здоров'я населення.

 

ОРГАНІЗАЦІЯ СТАЦІОНАРНОЇ ГІНЕКОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

 

Стаціонарну гінекологічну допомогу надають згідно з «Нормативами надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допо­моги» та «Примірним положенням про гінекологічне відділення», що за­тверджений Наказом МОЗ України «Про організацію надання стаціонар­ної акушерської, гінекологічної та неонаталогічної допомоги в Україні» №620 від 29.12.2003 р.

Особливістю організації стаціонарної гінекологічної допомоги є по­етапність її надання з різним обсягом і рівнем медичного обстеження та лікування залежно від оснащення, кваліфікації, наявності анестезіолого- реанімаційної служби в закладі. Так, передбачено три рівні надання ста­ціонарної допомоги:

·        І рівень — районні, центральні районні і міські лікарні без відділень анестезіології та інтенсивної терапії, проте з цілодобовим чергуван­ням анестезіолога;

·        II рівень — районні лікарні, центральні районні лікарні і гінекологічні відділення міських лікарень, міські пологові будинки з відділеннями анестезіології та інтенсивної терапії. Лікувальні заклади цього рівня виконують усі функції закладів І рівня, окрім надання спеціалізованої гінекологічної допомоги;

·        III рівень — міські, обласні пологові будинки, перинатальні центри та центри репродуктивного здоров'я, які є клінічними базами кафедр акушерства і гінекології III—IV рівнів акредитації, а також гінеколо­гічні відділення обласних лікарень, до складу яких входять відділен­ня акушерської реанімації та інтенсивної терапії. Лікувальні заклади цього рівня забезпечують надання спеціалізованої допомоги гінеко­логічним хворим, а також виконують усі функції закладів І—II рівня. Залежно від обсягу та профілю допомоги, якої потребують хворі, гі­некологічний стаціонар поділяють на два відділення: консервативної гіне­кології та оперативної гінекології.

Організація спеціалізованої стаціонарної гінекологічної допомо­ги. Спеціалізовану гінекологічну медичну допомогу надають у лікуваль­но-профілактичних закладах III рівня (спеціалізованих відділеннях або центрах, а за відсутності таких — на спеціалізованих ліжках гінекологіч­них відділень із застосуванням сучасних лікувально-діагностичних тех­нологій, апаратури, інструментарію та обладнання) фахівці, що пройшли спеціальну підготовку визначеного напряму.

Напрями спеціалізованої гінекологічної допомоги:

-         ендокринна гінекологія;

-         гнійно-септична гінекологія;

-         гінекологія дитячого та підліткового віку;

-         ендоскопічна гінекологія.

Завдання та функції зазначених спеціалізованих відділень визначають відповідні положення, затверджені Наказом МОЗ України «Про організа­цію надання стаціонарної акушерської, гінекологічної та неонаталогічної допомоги в Україні» № 620 від 29.12.2003 р. Направляє хвору до спеціалі­зованого гінекологічного відділення на госпіталізацію лікар-куратор або лікар спеціалізованого кабінету жіночої консультації та центру плануван­ня сім'ї. До направлення додають особисту карту амбулаторного хворого або виписку з амбулаторної карти з даними обстеження та попереднього лікування.

Співпраця жіночої консультації та гінекологічного стаціонару. Між жіночою консультацією і гінекологічним стаціонаром існує постійний

зв'язок, завдяки чому підвищується ефективність усього лікувального процесу. Такий взаємозв'язок включає дошпитальне обстеження хворих,

Завдання та функції зазначених спеціалізованих відділень визначають відповідні положення, затверджені Наказом МОЗ України «Про організа­цію надання стаціонарної акушерської, гінекологічної та неонаталогічної допомоги в Україні» № 620 від 29.12.2003 р. Направляє хвору до спеціалі­зованого гінекологічного відділення на госпіталізацію лікар-куратор або лікар спеціалізованого кабінету жіночої консультації та центру плануван­ня сім'ї. До направлення додають особисту карту амбулаторного хворого або виписку з амбулаторної карти з даними обстеження та попереднього лікування.

Співпраця жіночої консультації та гінекологічного стаціонару. Між жіночою консультацією і гінекологічним стаціонаром існує постійний зв'язок, завдяки чому підвищується ефективність усього лікувального процесу. Такий взаємозв'язок включає дошпитальне обстеження хворих,

передачу до стаціонару амбулаторних карт хворих або розширених випи­сок з них, направлення до жіночої консультації рекомендацій лікарів ста­ціонару стосовно подальшого лікування в амбулаторних умовах, погод­ження питань планової госпіталізації, сумісні конференції тощо.

Фахівці гінекологічного стаціонару підтримують також зв'язок зі спе­ціалістами інших від ділень, у першу чергу хірургічного, урологічного, он- когінекологічного, а також шкірно-венерологічного диспансеру.

Санітарно-освітню роботу як у жіночій консультації, так і в гінеколо­гічному стаціонарі провадять лікарі і середній медичний персонал. Форми цієї роботи різноманітні: індивідуальні або групові бесіди, лекції, вистав­ки, вітрини, бюлетні, радіолекції, магнітофонні бесіди, компакт-диски, відеофільми тощо. Особливу увагу приділяють вирішенню проблеми пла­нування сім'ї, медичних абортів, контрацепції, ролі профілактичних ме­дичних оглядів тощо.

 

ДЕОНТОЛОГІЯ В ГІНЕКОЛОГІЇ

 

Деонтологія (від грец. deon — обов'язок, logos — наука) — з точки зору медицини— учення про обов'язок медичного персоналу, правила поведінки, спрямовані на найкращий результат його діяльності.

Медична етика — це вчення про моральне обличчя і поведінку ме­дичного персоналу, стосунки з хворими, колегами, суспільством. Деонто­логія є частиною медичної етики. Порушення правил нерідко призводить до ятрогенії та породжує скарги.

Медична професія має своєрідні етичні норми, відмінні від етичних пра­вил інших професій. А деонтологічні правила в акушерстві та гінекології ма­ють власну специфіку, зумовлену гінекологічним обстеженням жінки, потре­бою скласти прогноз щодо дітородної, менструальної функцій, сповіщенням чоловіка про стан здоров'я дружини тощо. Так, акушерка або медична сестра не має права інформувати пацієнтку, її родичів про все, що стосується власне захворювання й характеру лікування, повинна зберігати лікарську таємницю.

Найближчими помічниками лікаря є акушерка і медична сестра. Ра­ціонально побудовані взаємини дають змогу лікарю й акушерці (медичній сестрі) розумно розподілити між собою функції. Акушерка або медична сестра зобов'язана виконувати розпорядження і вказівки лікаря, під керів­ництвом якого працює. Від чіткого, кваліфікованого, ретельного виконан­ня вказівок і призначень лікаря, а також правильної поведінки медичного персоналу досить часто залежить ефективність лікування.

Основні гінекологічні маніпуляції здійснюють в оглядових, маніпуля- ційних кабінетах, що мають бути просторими, світлими, добре оснащени­ми апаратурою, інструментарієм тощо. Якщо пацієнтка боїться, то маніпуляції варто провести з використанням загальної анестезії. Усі операції виконують з обов'язковим знеболюванням.

Поспіх, розмови на сторонні теми з іншою особою під час обстежен­ня пацієнтка сприймає болісно. Ніщо не повинно відволікати лікаря та акушерку (медичну сестру) від обстеження.

Робота в операційній передбачає високу організаційність. Тому тут завж­ди має бути присутній черговий по операційній, який зможе швидко організу­вати службу переливання крові, доставити пацієнтку в операційну, допомогти анестезіологам, доставити матеріал для експрес-діагностики, запросити в разі потреби консультантів, викликати реанімаційну бригаду тощо.

У післяопераційний період усі зусилля слід спрямувати на відновлен­ня порушених функцій організму.

Важливим моментом лікування є створення комфорту. Палати ма­ють бути чистими, добре освітленими, з належною звуковою ізоляцією, повітря — свіжим, ліжко — зручним. Медичний персонал повинен з'яв­лятись на виклик своєчасно.

Висока культура і охайність, щирість, турботливість, уважність, само­владання і безкорисливість, людяність — це якості, що потрібні акушерці (медичній сестрі). Спілкуючись із пацієнтками та їхніми родичами, вона повинна бути тактовною, прагнути до створення атмосфери довіри між ними і лікарем.

У роботі акушерок (медичних сестер) останнім часом сталися деякі зміни: вони працюють зі складною медичною апаратурою, виконують відповідальні маніпуляції, які ще нещодавно вважалися обов'язком ліка­ря. Тому важливе значення має кваліфікація акушерки (медичної сестри), прагнення до вдосконалення знань.

Варто пам'ятати, що медична деонтологія є своєрідною філософією, серцем і душею медицини.

 

ОСНОВИ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я ЖІНКИ

 

Одним із напрямів соціальної політики держави є забезпечення правових гарантій щодо охорони здоров'я жінки та підвищення її соціального статусу.

Кабінет Міністрів України 13.09.1995 р. затвердив національну про­граму «Планування сім'ї», у зв'язку з чим Наказом МОЗ України «Про ор­ганізацію роботи медичних центрів планування сім'ї та репродукції люди­ни» № 180 від 11.06.1997 р. регламентована організація медичних центрів планування сім'ї та репродукції людини.

Державні заходи щодо здійснення активної демографічної політики, спрямованої на стимулювання народжуваності, збереження та зміцнення

репродуктивного здоров'я населення, передбачають удосконалення ор­ганізації діяльності акушерсько-гінекологічної служби і регламентовані Постановами Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції розвитку охорони здоров'я населення України» №960 від 09.08.2001 р. та «Про затвердження Державної програми «Репродуктивне здоров'я на­ції на період до 2015 року» № 1849 від 27.12.2006 р., розпорядженнями Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції безпечного ма­теринства» № 161-р від 29.03.2002 р. та «Про затвердження комплексних заходів щодо заохочування народжуваності на 2002—2007 рр.» № 355-р від 01.07.2002 р.

Стандартизувати та уніфікувати діагностику і лікування, застосову­вати методики лікування з доведеною ефективністю, що знижують за­хворюваність і смертність пацієнтів, дають змогу Накази МОЗ України «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги» № 582 від 15.12.2003 р., №676 від 31.12.2004 р., №782 від 29.12.2005 р., № 900-906 від 27.12.2006 р., «Про удосконалення амбулатор­ної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні» № 503 від 28.12.2002 р. Для вдосконалення медико-генетичної допомоги в країні видано наказ МОЗ України (№ 641/84 від 31.12.2003 р.), який сприяє поліпшенню до­помоги хворим зі спадковою патологією. Згідно із Законом України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення» і Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфек- ції/СНІДу, на період до 2011 року» № 264 від 04.03.2004 р. та «Національ­ної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лі­кування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004—2008 роки», видано Накази МОЗ України «Про удосконалення добровільного консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію» №415 від 19.08.2005 р., «Профілактика передачі ВІЛ від матері до дитини» № 617 від 16.11.2007 р.

Для вбезпечення умов штучного переривання вагітності, зниження кількості постабортних ускладнень, а також виключення випадків позалі- карняних абортів видані Постанова Кабінету Міністрів України «Про ре­алізацію статті 281 Цивільного кодексу України» № 144 від 15.02.2006 р. та Наказ МОЗ України «Про затвердження Інструкції про порядок проведен­ня операції штучного переривання вагітності, форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення» № 508 від 20.07.2006 р.

Згідно із Законом України «Про охорону праці», праця жінок на важ­ких роботах, роботах зі шкідливими умовами праці, а також там, де не­обхідно підіймати речі, маса яких перевищує гранично допустимі норми, заборонена. Перелік цих робіт регламентують відповідні нормативні до­кументи.

 

 Зробити конспект лекції.