Епідеміологія 05.11.2021 Радченко І.І. 4Б лікувальна справа практичне заняття №5 "Гельмінтози"

 

Лисичанський     медичний  фаховий коледж

                 Практичне занятт я  № 5          для студентів  IV  курсу

групи   4 Б л/с 05.11.2021 р.

                   

                  Спеціальність:   « Епідеміологія  ».

 

                  Тема лекції:        « Гельмінтози».

 

 

                                                                                     Викладач:  Радченко І.І.

 

 

План лекцій

    Актуальність теми :  Гельмінтози досить  розповсюджені в усіх країнах світу.  Найзначнішу частину серед  інвазованих займають діти. Усі гельмінтози впливають на здоров’я людей, а  деякі з них ( аскаридоз, стронгілоїдоз, трихонельоз, теніоз)   можуть мати і летальний  вислід. Тому через  масовість поширення ці інвазії набувають великого  соціально-економічного значення..

    Паразитування гельмінтів в організмі хазяїна називають  інвазією.  Існує 2 типи  гельмінтів круглі та плоскі черви. Плоскі поділяються на 2 класи:  стьожкові та присисні.

    Виділяють три вида  гельмінтів:

   А – біогельмінтози :  ( перший період розвитку паразитів відбувається в організмі людини, а подальші – в організмі тварин – опісторхоз,  трихінельоз, теніоз, ехінококоз, альвеококоз).

   Б – Гельмінтози ( починають розвиватися в організмі людини, а далі – виносяться до якого-небудь неживого субстрату довкілля без участі проміжних хазяїв ( у грунті ) – аскаридоз, трихоцефальоз.

   В – Контактні гельмінтози ( яйця і лічинки гельмінтів виділяються з організму людини зрілими і не потребують розвитку в проміжному хазяїні – ентеробіоз.

 

      Етіологія.

     Збудник аскаридозу  -  круглий лист  аскарида  ( Asckaris  lumbricoides  ). Паразитує у тонкій кишці людини, де живе близько 1 року.   Статевозрілі  самки виділяють у добу  понад 200 000 яєць, що виводяться з калом. Якщо  водночас із самки в організмі паразитують самці, то виводяться запліднені яйця.  За певних температурних умов ( вище 12˚C) і  вологості ( вище 8% ) у них розвиваються личинки. За сприятливих умов такі яйця можуть зберігатися у грунті  до  10 років. При температурі вище 37 ˚C і нижче 30˚C, а також низькій  водогості ( менше 4%0 яйця гинуть швидко.

     Ентеробіоз зумовлений гостриками ( Enterobius  vermicularis  )  , що також належить до круглих червів. Вони паразитують у нижньому відділі тонкої кишки й у товстій кишці. Запліднені самки уночі виповзають з анального отвору і відкладають яйця ( до 12 000)  у складках  пері анальної ділянки, у яких вже через 4-6 годин дозрівають лічинки. Хоча тривалість  життя цих гельмінтів невелика

 ( біля місяця ), внаслідок постійного самозараження інвазія може  продовжуватись декілька років.. Яйця гостриків досить стійкі ( при кімнатній температурі виживають до 35 діб).

     Стронгілоїдоз спричиняється  роздільностатевими груглими глистами  (Strongyloides   stercoralis)  , які паразитують у тонкій кишці. Личинки, що виділяються з фекаліями, за певної  температури і вологості дозрівають у грунті, стючи інвазивними. Вони дуже чутливі до різких перепадів температури ( нижче 0˚C і вище  60 ˚C), дезінфектантів, мінеральних добрив.

 Трихінельоз спричиняється  трихінелою  (Trichinella  spiralis  )  з класу круглих червів. Їх  личинки здатні активно проникати  через стінку кишок у поперечно-смугасті  м’язи, де вони  інкапсулюються. У такому стані личинки зберігаються в організмі рокками.

     Трихоцефальоз зумовлений  волосоголовцем  ( Trichosephalus  trishiurus    )  з класу круглих червів. Статевозрілий глист паразитує в товстій кишці. Самка  паразита виділяє  яйця,  що виводяться фекаліями  і надалі  дозрівають  у грунті при температурі від  15 до 40˚C. Життєдіяльність яйця у грунті  зберігаються  до 1-2 років.

     Теніаринхоз спричиняється бичачим, або неозброєним  ціп’яком (Tatniarhynchus  saginatus   ) з класу стьожкових гельмінтів. Статевозрілий паразит живе у тонкій кишці. Від тіла  гельмінта, що складається з члеників, щодня відокремлюється до 10 члеників, які виділяються назовні з калом або виповзають активно. У зрілих  члениках знаходяться до 150 000 яєць, що містять  зародок

 ( онкосферу). Подальший розвиток гельмінта відбувається при попаданні

 ( звичайно з кормом)  онкосфер в організм великої рогатої худоби, де вони осідають у сполучній тканині і перетворюються в личинки -  цистицерки (фінни).  Фінни зберігають  життєдіяльність 1-2 роки.

     Збудник теніозу – свинячий , або  озброєний, цип’як  (  Taenia solium   ), що належить до класу стьожкових червів. Статевозрілий гельмінт паразитує в тонкій кишці. Цикл розвитку цього  глиста подібний до циклу бичачого ціп’яка.

     Ехінококоз і альвеококоз спричиняється дрібними  стьожковими гельмінтами

( відповідно       Echinococcus  granulosus s Echinococcus  I  Echinococcus  multilocularis   s/ alveolaris), що складаються з 3-4  членіків. Зрілі членики, подібно до попередніх гельмінтів містять  онкосфери, які інвазують тварин ( травоїдних і свиней), а також людей. Онкосфери досить стійкі у довкіллі, можуть перезимувати і зберігають життєдіяльність до 1 року.

     Збудник опісторхозу   - котяча, або сибірська, двоустка ( Opisthorchis  felintus) , що належить до класу  писисних глистів. Котяча двоустка , паразитуючи   в  жовчних і панкреатичних ходах,  у жовчному міхуру,  спричиняє виникнення  холецистохолангіту і дискінезії жовчних шляхів. Цикл розвитку цих  паразитів може реалізуватися лише за умови  попадання разом з фекаліями  яєць  опісторхісів у прісноводні  водойми , заселені  малюсками і карповими.

      Джерелом збудника вважають організм кінцевого хазяїна   (людина або тварина). Аскаридоз, ентеробіоз,  трихоцефальоз,  стронгілоїдоз – типові  антропонози.  Єдиним їх джерелом є інвазована людина. Джерелом опісторхозу ,  крім  людини, можуть бути  ще й м’ясоїдні тварини.  Хворі  становлять безпосередньо  епідемічну небезпеку протягом усього періоду хвороби, оскільки виділяють  яйця  цих гельмінтів разом з фекаліями. Разом з тим , слід зазначити, що яйця аскарид, волосоголовців і котячої двуустки на не інвазійній стадії.  Тому інвазована людина не передає  аскаридоз, трихоцефальоз і опісторхоз безпосередньо здоровій. Збудники цих гельмінтозів повинні дозріти в довкіллі

( у грунті).

     При теніаринхозі й теніозі  кінцевим хазяїном, а, отже , й джерелом також є людина, котра виділяє у довкілля  членики з яйцями. У свою чергу епідемічно  небезпечними для людини є  промежні хазяї -  є велика рогата худоба ( при  теніаринхозі ) та  свині  ( при теніозі) .

     Джерелом  трихінел для людини є свійські  й дикі м’ясо – й  усеїдні  тварини

 ( свині, дикі кабани, ведмеді), у м’язах яких містяться  личинки  збудників. У свою чергу ,  вони  найчастіше заражаються,  поїдаючи трупи щурів і мишей,

     Кінцевим хазяїном ехінококів є собаки,  кішки та інші хижі  ссавці, при контакті з якими може заразитися людина.  Проміжним хазяїном, крім людини, можуть бути  свійські та синантропні  тварини: вівці, кози, свині, велика рогата худоба ( поїдаючи їхні  органи,  заражаються кінцеві хазяї).

     Хворі на трихінельоз, ехінококоз і альвеококоз лиди є епідемічним тупиком

( безпечні  для оточуючих.

     Механізм і шляхи передачи.

     Єдиний  механізм передачи аскаридозу, ентеробіозу, трихоцефальозу, ехінококозу й альвеококозу – фекально-оральний.

     Основними чинниками  передачи  при аскаридозі є грунт ( особливо удобрений незнезараженими фекаліями людини),  пилюка, вода, термічно необроблені овочі й фрукти. Важливу  епідеміологічну  роль відіграють брудні руки й мухи, за допомогою  яких забруднюються харчові продукти.

      Першорядне значення  для зараження , при ентеробіозі  мають руки хворих, забруднені яйцями гельмінтів ( хворий розчухує шкіру  періанальної   ділянки, яка інтенсивно  свербить при цій інвазії).  З рук яйця можуть попадати на чарчові продукти або заноситися безпосередньо в рот, спричиняючи нове зараження. З тіла хворого яйця можуть потрапляти  на білизну або предмети побуту, які в разі порушення  елементарних санітарно-гігієнічних норм також стають чинниками передачі ентеробіозу, переважно в сім’ях . 

     Зараження при  трихоцефальозі відбувається  через об’єкти довкілля ( грунт, удобрений не зашкодженими  фекаліями ,  овочі, фрукти, зелень),  на яких яйця гельмінтів розвиваються до інвазійної стадії.

     Чинником передачі  при ехінококозах є руки забруднені  онкосферами під час контакту  з тваринами ( найчастіше собаками), енвазованими ехінококами.  Велика та мала рогата худоба ,  у свою чергу , інвазується  на пасовиськах,  трава яких забруднена онкосферами ехінококів. У разі пїдання органів цих тварин хижаками ( собаками) відбувається зараження останніх.

     Зараження людини стронгілоїдозом відбувається  шляхом активного  проникнення  личинок крізь  непошкоджену шкіру  чи слизові оболонки. Основним чинником  передачі є грунт.

     Трихінельоз , теніаринхоз і теніоз можуть виникнути у разі вживанні недостатньо термічно обробленого ( відповідно « трихінельозного» « фінозного»)  м’яса тварин  ( окіст, ковбаси, сало-шпик тощо), у любителів сирого  м’яса ( фаршу). Якщо  ж  через забруднені руки  або харчові  продукти людина проковтує яйця ціп’яка , виникає  цистицеркоз ( інкапсуляція личинок у внутрішні органах і

м’язах).

     На  опісторхоз людина може заразитися  вживаючи сиру  малосолену, свіжов’ялену  чи  заморожену рибу.

     Прояви епідемічного процесу.

     На аскаридоз, ентеробіоз і трихоцефальоз  частіше хворіють  мешканці сіл, ніж міст, і переважно діти , що пов’язано з особливостями  харчування  і недостатнім рівнем санітарно-гігієнічних навичок.  Сезонність при аскаридозі і трихоцефальозі як ( і при більшості кишкових інфекцій). – літньо-осіння, при ентеробіозі- відсутня.

      На стронгілоїдоз найчастіше хворіє сільське населення, а також люди, професійно  пов’язані  із земельними роботами ( шахтарі, землекопи). Захворювання  виникають у теплу пору року.

     Інтенсивність  епідемічного процесу при трихінельозі, теніаринхозі й теніозі залежить від рівня інвазованості домашніх і диких тварин ( свиней, великої рогатої худоби). Погіршенню епідемічної ситуації  сприяють  відсутність витеринарно-санітарного контролю за реалізацією  м’яса  цих тварин.  Сезонність не має особливого значення, але в ендемічних районах інвазованість  може зростати в період  масового забою худоби.

     Ехінококоз і альвеококоз можуть розглядатися  як професійні . Вони поширені переважно в районах, де практикується вівчарство з використанням сторожових собак та розвинене свинарство, а також серед мисливців і працівників звіроферм.  Розвиток епідемічного процесу  пов’язаний  з недостатнім  наглядом за забоєм худоби та інтенсивним контактом людей  з дикими  м’ясоїдними тваринами.

     Опісторхоз характеризується ендемічним поширенням( Придніпров’я і  Придністров’я) . Хворіють частіше рибалки. Провідну  роль у захворюваності відіграє звичка їсти сиру рибу.

     Основні напрямки  епідеміологічного обстеження.

     При  аскаридозі ,  ентеробіозі,  трихоцефальозі виявляють контактних  із хворим  осіб (члени сім’ї, товариші дитини, вихованці дитячого закладу ) і за допомогою мікроскопа шукають у калі яйця глистів. Доцільно здійснювати гельмінтологічне  обстеження грунту, овочів і фруктів.

      При трихінельозі, теніозі, теніаринхозі та опісторхозі необхідно виявити  чинники передачи шляхом вивчення особливостей харчування інвазованого, наявність осередків цих гельмінтозів і обстежити  гельмінтологічно  інших людей , котрі вживали такі ж продукти ) відповідно сиру  чи  напівсиру рибу, недостатньо  термічно оброблену свинину, м’ясо  диких тваринчи великої рогатої худоби, мають звичку куштувати сирий  м’ясний фарш). У разі потреби здійснюють  гельмінтологічне  обстеження сім’ї, колективі ( опитування, клінічний  огляд, лабораторне дослідження).  Лабораторна діагностика  трихінельозу  ґрунтується на мікроскопічному  дослідженні  біоптатів уражених  м’язів,  серологічних реакціях і шкірно-алергічній пробі, теніаринхозу і теніозу  на виявленні члеників ціп’яка в калі  й  овоскопії зі шкребків, забраних біля анального отвору.  При  опісторхозі здійснюють мікроскопічний пошук яєць у  дуоденальному  вмісті та випорожненнях.

     Виявлення  на стронгілоїдоз потребує  додаткового обстеження  на цю інвазію  усіх членів його сім’ї, а в закритих колективах - усіх контактних осіб. Здійснюють епідеміологічне обстеження з метою встановлення  чинників передачі цієї інвазії. Під мікроскопом  у фекаліях і осаді вмісту дванадцятипалої кишки, а також у харкотинні ( при легеневій формі) інвазованих осіб знаходять личинки , які інтенсивно рухаються.

     При ехінококозі  й альвелококозі епідеміологічне обстеження спрямоване на виявлення джерела збудника інвазії. Особливу увагу  звертають на безпосередній контакт  хворого з собаками , лисицями, песцями, перебування у природних осередках альвеококозу.  Лабораторна діагностика  ґрунтується  на імунологічних методах дослідження.

      Протиепідемічні заходи. -      спрямовані у першу чергу на нейтралізацію джерела збудника і розрив механізму передачі.

     При аскаридозі, трихоцефальозі та стронгілоїдозі виявлених хворих лікують у денних стаціонарах.  Гельмінтів, які виділили хворі, знезаражують хлорним вапном або окропом. В епідемічних осередках  фекалії підлягають обов’язковому тривалому ( мінімум 1 рік) компостуванню.

      Хворим на ентеробіоз вранці і ввечері  підмиватися теплою водою з милом.  Натільну білизну у них слід змінювати щоденно, а ліжкову – кожні 2-3 дні з наступним її кип’ятінням і прасуванням. Дитячі іграшки періодично ошпарюють.

     При теніаринхозу, теніозі та опісторхозі випорожнення слід знезаражувати  окропом  або хлорним вапном. Після дегельмінтизації  за пацієнтами здійснюють диспансерне спостереження  до 1 року.

     Хворі на трихінельоз , ехінококоз і альвеококоз епідеміологічно безпечні  і потребують госпіталізацію за клінічними показаннями.

     Величезне   значення  у профілактиці гельмінтозів  ( аскаридозу, стронгілоїдозу, трихоцефальозу,  теніаринхозу й теніозу) мають санітарно-гігієнічні заходи:  в порядкування  вбиралень  і недопущення забруднення грунту випорожненнями хворих. Удобрення городів допускається  лише після компостування фекалій. Сирі овочі й фрукти перед уживанням  ретельно слід мити й обдавати окропом.

    З метою недопущення  ентеробіозу  здійснюють масове обстеження дітей в організованих колективах і дегельмінтизацію виявлених хворих.

     У профілактиці иенаринхозу й теніозу провідну роль  відіграють медіко-санітарні  заходи,  спрямовані на виявлення  інвазованих осіб, з їх наступною  дегельмінтизацією і диспансеризацією. Працівників ферм  потрібно обстежувати  гельмінтологічно , а при  виявленні  інвазованих бичим  та свинячим  цип’ яком – не допускати до роботи до повного їх вилікування. Туші забитих тварин підлягаються суворому  веретенарному санітарному контролю.

      Запобігання трихінельозу у людини  полягає  у недопущенні інвазії свиней.  З цією метою  треба домагатися  стійлового утримання, а на території ферм здійснювати систематичні  дератизаційні заходи. Свинина, яка надходить у продаж, обов’язково  досліджується на наявність трихінел ( трихінелоскопія 24 зрізів м’яса). У разі виявлення  хоча б  однієї трихінели усе м’ясо утилізують.

     Профілактика ехінокококозу  й  альвеококозу  досягається ветеринарно-санітарним  контролем  за забоєм худоби й обов’язковим знищенням уражених органів. Бездомних собак слід знищувати, а домашніх – періодично обстежувати на наявність інвазії і при потребі – лікувати. Контактувати с тваринами можна дотримаючись правил особистої гігієни.

     Основним заходом запобігання епісторхозу  є охорона прісних водойм від фекального забруднення. Для цього каналізаційні стоки  необхідно  пропускати через  очисні споруди, на пристанях і в портах  впорядкувати громадські туалети. В осередках інвазії масово обстежують населення  на опісторхоз,  а виявлених хворих лікують. Рибу  дозволяється  вживати лише після ретельної термічної обробки.  Важливо контролювати дотримання технології засолювання  і копчення риби,  а також  заборонити годування і домашніх звірів сирими продуктами , особливо в ендемічних районах.

     Важливе значення  має санітарно-гігієнічна освіта населення .

     Специфічна профілактика  гельмінтозів не розроблена.

 

                             Матеріали до практичного заняття

            «ДІАГНОСТИКА  ГЕЛЬМІНТОЗІВ І БОРОТЬБА З НИМИ»

      Матеріальне  оснащення:

  1) план роботи паразитологічного  відділення ;

  2) макро- і мікропрепарати різних гельмінтів,  їх личинок і яєць;

  3) зразки препаратів застосовуваних для  дегельмінтизації:  піперазин, нафтамон,   феносал, левамізол,  хлоксил та інші;

  4) акт епідеміологічного обстеження.

 

                             МЕТОДИКА ЗАНЯТТЯ

 

1.  Обговорення принципів боротьби  з гельмінтозами .

2.  Ознайомлення з роботою  санепідемстанції що до гельмінтизації населення.

3.  Обстеження дитячого дошкільного закладу з метою  складання  акту обстеження і  плану лікувально-профілактичних заходів.

 

                КОРОТКИЙ ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ

 

       Протиепідемічні  заходи при гельмінтозах спрямовані  передусім  на нейтралізацію джерела  збудника і розрив механізму передачі.  Скласти план заходів для боротьби з інвазіями  у населеному пункті  й  окремих осередках за такою схемою.

     1. Намітити заходи стосовно охорони населення  від зараження  гельмінтами ( так звана пасивна профілактика). Значна роль у пасивній  профілактиці належить санітарно-просвітній роботі серед людей.

     2. Розробити активну профілактику, метою якої  є планомірне й повне знищення гельмінтів на усіх стадіях розвитку.

      Лабораторні методи гельмінтологічних досліджень.

      Ці методи  використовуються  для діагностики  гельмінтозів  і виявлення яєць паразитів у довкіллі ( вода, грунт, предмети побуду, продукти). Гельмінти  чи їх фрагменти можна виявити макроскопічно ( простим оглядом калу). Для  ретельнішого догляду  матеріал  змішують з водою і невеликі його частини переносять у темний плоский посуд.

     Іноді   вдаються до методу багаторазового відмивання добової порції  фекалій у  5-10  - кратній кількості води. Відмитий таким чином осадок  проглядають у кюветах  неозброєним оком і через лупу. Не менш інформативний метод  відсіювання  за допомогою набору сит  с отворами різного діаметру ( від 0.2 до 1.0 мм), через  які пропускають фекалії, змішані з водою. Матеріал із сит ,  ймовірно  міститиме паразити або їх фрагменти.

     Однак більш  інформативним  е мікрогельмінтологічне  дослідження калу, крові, харкотиння, блювотних мас,  дуоденального вмісту, біоптатів, м’язів тварин чи інших біологічних субстратів,  у яких вдається  виявити яйця або личинки гельмінтів. Свіжий матеріал доставляють у лабораторію в кількості  15-20 грамів у  скляних флакончиках, щільно закритих корками. Для точної діагностики слід оглянути  не менше 2-х мазків:  нативний і приготовлений за методом збагачення.

     Нативний мазок готують  шляхом змішування невеликої кількості  фекалій з

 1-2 краплями  50% гліцерину,  мікроскопію здійснюють   під покривним скельцем.

     Застосовують різні методи збагачення. Згідно з методом Фюллеборна, 5 грам фекалій  розмішують з 20 частинами насиченого  розчину кухонної солі і відстоюють 1 годину. Яйця гельмінтів  утримуються на поверхні  такого розчину  або опускаються на дно, тому для дослідження поверхневі шари і осад.

     При підозрі на ентеробіоз матеріал для дослідження забирають у ділянці заднього проходу за допомогою дерев’яного шпателя, ватного тампона або прозорої  липкоїї  плівки,  кладуть на предметне скло і досліджують мікроскопічно.

     Допоміжна роль  належить серологічним  методам дослідження  (РЗК, РНГА) і  шкірним алергічним пробам.

     Для дослідження предметів побуту ( підлога, іграшки, горщики, килими) готують з них змиви ватним тампоном, змоченим  розчином лугу. Тампон відмивають у рідині,  центрифугують із осаду отримують препарат для мікроскопії.

     Пробу грунту, взятого для дослідження,  емульгують  у 5% розчині лугу і центрифугують. Отриманий осад змішують з насиченим розчином азотно-кислого натрію і знову центрифугують. Поверхневий шар  центрифуга ту змішують з водою і фільтрують.  Вологий фільтрат   проглядають під мікроскопом.

     Для дослідження овочів їх заливають водою.  Через 24 години воду фільтрують. Отриманий  у такий  спосіб фільтрат  проглядають  під мікроскопом.

 

                                       САМОСТІЙНА РОБОТА

1. Ознайомлюються  з річним і місячними  планами  - графіками роботи    гельмінтологічної лабораторії та звітами про їх виконання.

2. Визначають показники захворюваності на окремі інвазії серед  різних груп населення.

3.  Вивчають санітарний режим дитячого садка, звертають увагу на заходи для запобігання  гельмінтозам, після чого складають акт ,  у якому  находять виявлені  у профілактиці гельмінтозів і свої пропозиції.

 

                                      СИТУАЦІЙНІ  ЗАДАЧІ.

1. У калі  стаціонарно хворої  виявлено членики цеп’яка . Відомо, що  пацієнтка працює на тваринницькій фермі .

                          Як діяти стосовно хворої  і до  яких  протиепідемічних заходів слід     вдатися за місцем її роботи?

 

2. У дитячу поліклініку  з невеликою різницею  у часі  звернулися батьки з дітьми,  які скаржилися на інтенсивний  свербіж в періанальної  ділянки. У зішкребку з ділянки заднього проходу   виявлено яйця гостриків. Відомо , що діти відвідують один дитсадок.

                              Складіть план протиепідемічних заходів.

 

3. Ветеринарним  контролем міського ринку в одному зі  зрізів  свинини, що надійшла у продаж виявлено трихінелу.

 

                                 Яке рішення  повинен прийняти ветеринар?

 

 

                               КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Який принцип  лежить в основі  епідеміологічної  класифікації  гельмінтів  і на які основні групи їх можна поділити?

2. Які гельмінтози ви знаєте? Назвіть їх збудників.

3. Джерело збудника  інвазії  та механізм передачі при різних гельмінтозах.

4. Епідеміологічне  значення хворих на біо-, гео-  і  контактні гельмінтози.

5. Як проявляється епідемічний процес при  аскаридозі, ентеробіозі, стронгілоїдозі, трихінельозі, трихоцефальозі, теніаринхозі, теніозі, ехінококозі, альвеококозі й  опісторхозі?

6. Напрямки епідеміологічного обстеження осередку гельмінтозів.

7. Яких заходів вживають стосовно хворих на гельмінтози?.

8. Перерахуйте протиепідемічні заходи при гельмінтозах.

9. Назвіть основні принципи профілактики.

10. При яких гельмінтозах має значення  охорона водойм  від забруднення  фекаліями людини?

11. Небезпека зараження якими  гельмінтозами  виникає  при вживанні  сирих або недостатньо термічно оброблених м’яса і риби?

 

 

                              Література

 

1.     М.А Андрейчин ,   В.С. Копча, «Епідеміологія», підручник для студентів вищих медичних закладів. Тернопіль. «Укрмедкнига»,

2000 р., стор. 168 – 179.

 

2.     К.М. Синяк,   В. М.Гирін «Епідеміологія з основами медичної паразитології». Підручник для студентів вищих медичних закладів. Київ,  «Здоров’я»,   2001 р., стор.  581 – 620.